Микола народився в селі Воскресенка Сумської області. У 2008 році вступив до Путивльського професійного ліцею. Вчився на плиточника-облицювальника та через рік змінив фах на тракториста-машиніста. Після закінчення навчання у 2010-му одразу призвався на строкову службу в місто Маріуполь до в/ч 3057 Національної гвардії України. У 2013-му зустрів своє кохання, через рік пара одружилася та виховувала первістка. У 2016 році вступив у Харківську Національну академію Національної Гвардії України, де здобув ступінь бакалавра за профілем автомобільного транспорту.
 

Чоловік служив за контрактом у 12-ій бригаді оперативного призначення НГУ та жив у Маріуполі. Виконував бойові завдання в АТО/ООС та прагнув вдосконалюватися у військовій справі. Згодом Микола обійняв посаду командира взводу бронетанкової техніки у ремонтній роті. Від 24 лютого 2022 року разом із побратимами брав участь в обороні Маріуполя та «Азовсталі». Навесні 2022-го за наказом керівництва вийшов у полон та потрапив в Оленівку, звідки вже не повернувся.
 

У 2016 році військовий отримав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», у 2021-му – подяку від НГУ за високі досягнення у військовій діяльності та грамоти за вірність Україні, сумлінне виконання військово-бойових завдань, наполегливість у виконанні військового обов'язку. Посмертно офіцер нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Мій чоловік для мене і для мого сина – взірець мужності і справжнього чоловіка, і для своєї матері також. У дитинстві, коли йому було 7 років, залишився без батька. І в такому ранньому віці почав допомагати мамі по господарству, не міг її покинути, тому і хобі як такого не було. Школа, канікули, друзі, робота у дворі. Дуже любив будувати халабуди на деревах, усе розбирати на деталі і знову складати. Незважаючи на те, що довелося рано подорослішати, все одно дитинство згадував з теплом і посмішкою… Ми ним завжди будемо пишатися! Він для нас – справжній Герой, вірний патріот для своєї родини та своєї країни. Наш нескорений воїн. Єдиний син у матері, неперевершений чоловік і батько», – розповіла дружина Захисника Віра Бабич.
 

Після репатріації тіл у червні 2023 року офіцера поховали на Алеї Слави цвинтаря біля міста Буринь на Сумщині.

Старший лейтенант Микола Бабич загинув 28 липня 2022 року в російському полоні. Окупанти підірвали баракив Оленівській колонії №120 на Донеччині, де перебували українські воїни.