Павло народився 13 червня 1992 року в Бердянську Запорізької області. Навчався у місцевому машинобудівному професійному ліцеї. Працював на будівництві в різних містах України та за кордоном. Захоплювався футболом.

У січні 2021 року Павло підписав контракт і долучився до 501-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Обіймав посаду старшого навідника гранатометного відділення протитанкового взводу. Побратими дали йому псевдо Бізон, бо чоловік був сильним і незламним. 

У лютому 2022 року Павла та його побратимів відправили до Маріуполя. «Його друг і побратим розповів, що у Маріуполі всі хлопці були одне за одного, і що мій Пашка під обстрілами ніс на руках пораненого бійця до машини», – сказала мати захисника Оксана Ямпольська.

Після взяття в полон Павла спочатку відправили до Оленівки, потім до Таганрогу, до Старого Осколу. Врешті-решт він опинився у виправній колонії Тульської області. 

«Побратими кажуть, що син чотири місяці був у карцері, і навіть там показав свою незламність. Розповідали, що в колонії Пашку знали всі. Але ті катування все ж його зламали», – сказала мати. 

Старший матрос Павло Божко на псевдо Бізон загинув 1 січня 2023 року в полоні в колонії №1 у місті Донський у Тульській області РФ. Воїну навіки 30 років.

Разом із Павлом у полоні був учасник оборони Чернігівської області Олексій Ануля. Після звільнення та тривалої реабілітації він написав автобіографічну книгу «Jingle Bellz», щоб зберегти пам’ять про загиблих і розказати правду про утримання українських військових у полоні. До цієї книги увійшла й історія Бізона.

Павла Божка поховали у Дніпрі.

«На похованні друзі сина з Бердянська казали: «Там, де Паша – там веселощі, там сонце». І це дійсно так, я ніколи не бачила його засмученим. Він мав тонке почуття гумору й завжди усім допомагав», – сказала мати.

У захисника залишилася мати Оксана.