Олексій Дмитрук народився 7 квітня 1991 року в Криму. За рік сім’я переїхала до села Улянівка на Миколаївщині, а згодом – до міста Новий Буг. Олексій з дитинства був відповідальним, цілеспрямованим, світлим, добрим. Після школи опанував одразу три професії у Казанківському професійному аграрному ліцеї: водія, автослюсаря і тракториста. 

«Чоловік в селі працював трактористом, в тому числі збирав врожай. Багато часу проводив в полі. Льоша, коли був малий, сідав на велосипед і мчав до батька. І вони разом їздили на тракторі. Сину це дуже подобалося. Тому і не дивно, що Олексій обрав саме цю спеціальність», – пояснила його мати Зінаїда. 

Олексій працював на складі вантажником. Зінаїда пригадує, як в дитинстві син, коли грав з пластмасовими солдатиками, говорив: «Мамо, коли я виросту, то буду військовим!». У 2010 – 2012 роках проходив строкову службу в морській піхоті у Севастополі. А у жовтні 2014 року Олексія призвали боронити Батьківщину від російських окупантів. Брав участь в АТО, а в грудні 2018-го підписав контракт із полком «Азов» та обійняв посаду інструктора з водіння. 

Востаннє батьки бачили Олексія влітку 2021 року. Він тоді приїздив з Маріуполя у відпустку додому. Допомагав батькам перекривати дах будинку. Трирічний контракт Кіпіша добігав кінця, тож тоді між рідними сталася серйозна розмова – батьки не хотіли, щоб Олексій підписував новий:

«І я, і тато, як могли, відмовляли, адже син на війні від самого початку. Хотіли, щоб він з’їздив за кордон, знайшов там роботу. Льоша погодився, сказав, що до кінця контракту залишилося відслужити лише 4 місяці. Але так і не звільнився», – розповіла мати.

Для побратима на псевдо Пчела він був наставником, завжди в усьому допомагав:

«А яким він був щирим, таких людей справді мало. Щиро сміявся. Щиро радів. І не боявся протистояти керівництву, бо завжди був за справедливість. Був водієм-механіком «мотолиги». Він зловив дзен і кайфував від своєї роботи.  А ще був метушливим, тож позивний «Кіпіш» йому дуже личив. Вибуховий, але водночас швидко відходив. У Маріуполі він активно бився з ворогом. Людина-трудяга. Допоки у нього була «мотолига», робив все, щоб техніка знищувала ворога. Кіпіш заслужив, щоб про його героїзм пам’ятали», – сказав Пчела. 

Востаннє Олексій виходив на зв’язок з рідними вже з Азовсталі: «Батьку, ми не здали своїх позицій, ми трималися. Азовці стануть легендою!». 5 травня 2022 президент підписав указ про нагородження оборонця Маріуполя орденом «За мужність» III ступеня.

31-річний старший сержант Олексій Дмитрук на псевдо Кіпіш загинув 29 липня 2022 року під час вибуху у «бараку 200» на території колишньої Волноваської виправної колонії №120, де утримували українських військовополонених. У ту ніч у в'язниці загинуло пів сотні українських захисників. 

Про те, що син був в бараку і загинув в Оленівській колонії, батьки дізналися від знайомої. А вже потім побачили списки страчених. 14 червня 2023 року родина отримала результати ДНК-експертизи. 

Попрощалися з воїном у Новобузькій громаді біля Будинку культури. 

За життя Олексія нагородили відомчою відзнакою Національної гвардії України «За стійкість та незламність». А 3 листопада 2023 його посмертно відзначили орденом «За мужність» II ступеня. 

У захисника залишилися батьки, дружина та доньки. 

На Алеї слави «Пам’яті нескорених» у Новому Бузі встановили пам’ятний знак на честь Олексія Дмитрука.