Володимир народився в Маріуполі. Вчився у школі №28 і коледжі №74. Опанував професію зварювальника у Приазовському державному технічному університеті, проте жодного дня не працював за фахом.. 

«Вовчик ріс звичайним хлопцем, але з загостреним відчуттям справедливості. Завжди був готовий всім допомогти, бо був добрим. Любив футбол і своє місто. Дуже цінував дружбу та стояв горою за друзів. Найбільше цінував у людях надійність, відданість і справедливість, бо і сам був таким. У вихідні від служби дні любив зібратися на природі з друзями, посидіти в родинному колі. Після одруження дружина Наталя та синочок Богданчик стали його життям, він їх безмежно любив», – розповів батько захисника Ігор.

З 2009 року Володимир служив за контрактом у 1-му Донецькому прикордонному загоні, був начальником ремонтно-експлуатаційної групи відділення матеріального забезпечення. 

«Володимир був душею компанії. Полюбляв збиратися всією родиною та друзями. Ці зустрічі були для нього емоційною підзарядкою. Він був чесною та доброзичливою людиною. Навіть у надскладних ситуаціях завжди допомагав побратимам. Міг віддати останнє та ніколи не поступався своїми людськими принципами», – розповіла дружина Наталя Гузар. 

Чоловік боронив незалежність України від початку війни: брав участь в АТО та ООС на території Донеччини. Зарекомендував себе як професіонал, який відповідально та сумлінно ставиться до службових обов’язків.

З початком повномасштабного вторгнення Гудзон у складі свого підрозділу та спільно з військовослужбовцями «Азова» стояв на захисті Маріуполя. У складі зведеної групи виконував бойові завдання в мікрорайоні «Східний». Також Володимира залучали до бойових чергувань, щоб виявляти рух російської техніки та попереджувати спроби наступу ворога. 

15 березня група, у складі якої був Володимр Гузар, у запеклому бою здобула автомобіль «Урал» з боєкомплектами до групової зброї та продуктами харчування. Гудзон також неодноразово чергував, щоб до пункту тимчасової дислокації прикордонного загону на меткомбінаті «Азовсталь» не пройшли ворожі диверсійно-розвідувальні групи.

З 17 по 20 квітня на спостережних постах поблизу «Шлакової гори» Володимир виявляв сили противника та допомагав побратимам коригувати вогонь. З 25 квітня по 5 травня в оперативному підпорядкуванні командирові 1-го батальйону окремого загону спеціального призначення «Азов» виконував бойові завдання в Лівобережному районі та на території метзаводу.

Гудзон вийшов з «Азовсталі» у ворожий полон 16 травня.

«Пройшов все пекло Маріуполя та «Азовсталі», пережив теракт в Оленівці. Потім його вивезли в Росію, де вороги і закатували. Що йому довелося там пережити, лише Богу відомо. Батьки втратили свого єдиного сина, Україна втратила свого захисника. Без батька залишився синочок Богданчик. У скорботі кохана дружина. Володя житиме у нашій пам'яті вічно», – сказала тітка Олена.

Тіло воїна кремували лише в травні 2024 року. Воїна поховали в колумбарії на Лісовому кладовищі в Києві.

Із найближчих родичів у Володимира залишилися мати Раїса, батько Ігор, син Богдан, дружина Наталя.