Іван народився в місті Перемишляни на Львівщині. Коли хлопцю було 14 років, разом із рідними переїхав до села Дмитрівка Миколаївської області. 

Після школи хлопець опанував професію тракториста. Працював на виноградниках різноробом: мріяв купити новий велосипед і мопед, щоб їздити на риболовлю. 

«Іванко був мені, як тато. Він все казав, що я його маленька доця, любима сестричка. Він був дуже добрим, любив жартувати, був до всіх приязним, не відмовляв у допомозі. Був  відповідальним та усміхненим. Мав свою точку зору, на якій наполягав до останнього. Любив життя», – розповіла сестра Анастасія Нечепоренко. 

У 2014 році Іван став на захист України, брав участь в АТО. Із перших днів повномасштабного вторгнення боронив Батьківщину в лавах 36-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ, 501-го окремого батальйону морської піхоти, 2-ї роти.

Навесні 2022 року разом із побратимами Іван захищав Маріуполь. 

Матрос Іван Макаров помер 4 серпня 2023 року у колонії №10, яка знаходиться у Зубово-Полянському районі Мордовії, РФ. В червні захиснику виповнився 51 рік.

«4 травня 2022 року брата взяли в полон. Росіяни поставили йому на лівому плечі клеймо непокори. Випалили трикутник і всередині око. У російському полоні він був закатований. Дата смерті в свідоцтві – 4 серпня 2023 року. Причина: начебто, серцева недостатність. Але експертка сказала, що брат був голодом морений і катований. Я особисто бачила ці фото катувань, – пояснила сестра. – Хотілося б його обняти і бачити живим. Туга за братом дуже сильна. Він у нас найкращий».

Родина отримала тіло тільки 19 серпня 2024 року. Поховали захисника у селі Дмитрівка на Миколаївщині.

Вдома на Івана чекали мати, вітчим, сестра та брат.