Валерій народився 3 квітня 1972 року в Запорізькій області. Працював водієм, охоронцем, будівельником, комбайнером. Після служби в армії, у 1992 році, Валерій одружився з коханою Валентиною. Згодом у них народилося двоє синів. 

У 2013 році Валерій закінчив Запорізький національний технічний університет за спеціальністю «Правознавство». Наступного року, з початком війни, приєднався до лав Донецького прикордонного загону. За рік демобілізувався, працював комірником та водієм шкільного автобуса. 

У перший день повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист України. У складі 1-го прикордонного загону на посаді молодшого інспектора обороняв Маріуполь. Спочатку підрозділ спільно з «Азовом» захищав Кіровський район. Боронили 55-й шпиталь, який знаходився біля басейну «Нептун», – ворог його щодня штурмував. Цей медичний заклад з усіма пораненими евакуювали на територію металургійного комбінату імені Ілліча. 10 квітня оборонці спробували прорвати облогу, але не вийшло, оскільки противник створив три кільця оточення.  

12 квітня Валерій разом із побратимами потрапив у полон. Спочатку був Оленівській колонії, потім у СІЗО №2 в місті Галич Костромської області – звідти прикордонника повезли на обмін. 

Сержант Валерій Салтан загинув 24 січня 2024 року в Бєлгородській області. Він був на борту ІЛ-76, яким українські військовополонені поверталися додому в межах обміну. Літак збили на російській території. Воїну назавжди 51. 
 

Рештки оборонця Маріуполя росіяни віддали 8 листопада 2024 року. Далі була ДНК-експертиза, яка підтвердила особу. 

Попрощалися з прикордонником у Хмельницькому 28 липня 2025 року – в День вшанування пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. Поховали Валерія Салтана на Алеї Героїв кладовища мікрорайону Ракове.

У нього залишилися мати, дружина, сини, сестри та племінники. Діти Валерія також військові: старший воює, а молодший є курсантом Національної академії Держприкордонслужби.