Олександр народився 2 червня 1988 року в селі Дубове Запорізькій області. Після школи опанував професію газоелектрозварювальника в Запоріжжі. У 2015-му вперше підписав контракт: служив у 93-й окремій механізованій бригаді. Уже наступного року Олександр воював в АТО, за що отримав відзнаку Президента України «За участь в Антитерористичній операції».

«Пізніше він повернувся додому на відпочинок до своєї сім’ї. Працював на птахофабриці. Любив рибалити: ловив рибу та раків. Але згодом знову підписав контракт. Тепер вже з 56-ю окремою мотопіхотною бригадою 37-м батальйоном», – розповіла дружина Вікторія.

У цьому підрозділі на посаді стрільця-помічника гранатометника Олександр зустрів повномасштабне вторгнення. 

Старший солдат Олександр Єськов на псевдо Камаз загинув 24 січня 2024 року в Бєлгородській області. На борту ІЛ-76 він разом з іншими українськими військовополоненими повертався додому в межах обміну. Літак збили на російській території. Воїну назавжди 35 років.

«30 березня він уже не вийшов на зв'язок, а 1 квітня потрапив у полон у Маріуполі. Про загибель я дізналася від дівчат, які мене додали до групи ІЛ-76. Була велика надія, що діти ще зустрінуться з татом, але в листопаді 2024 року повернули його рештки. Я з дітьми знаходилася в Польщі, коли мені подзвонили з поліції та повідомили, що потрібно здати ДНК. Я взяла сина, поїхали здавати. Коли почали порівняльні експертизи, то виявилося, що 50% вірогідності, що він. Потім були ще експертизи – і стовідсотковий збіг», – розповіла дружина. 

Олександра Єськова поховали 2 серпня 2025 року на кладовищі Правобережжя в Запоріжжі.

«Мій чоловік був відповідальною, чуйною, радісною, щасливою та усміхненою людиною», – сказала Вікторія. 

У оборонця залишилися дружина та четверо дітей.