«Спілкування – спосіб відволіктися від жахливої реальності», – історія звільненого з полону захисника Маріуполя
Попри численні поранення, він щоразу повертався у стрій.
Маріуполь, Азовсталь – вінничанин Олександр з позивним Грек пройшов низку запеклих боїв під час повномасштабної війни, а по тому на три роки і три місяці потрапив у ворожий полон.
«У часи, коли людство переживає свій інтелектуальний квантовий стрибок» – як вважає Грек, йому довелося зіштовхнутися зі справжньою дикістю у ворожих застінках: побиттями та голодом. Читайте історію воїна на сайті Координаційного штабу.
«Позиції тримали до останнього»
«Земля стогнала від вогневої зливи, яка, здавалось, не припиниться ніколи», – згадує Олександр облогу Маріуполя.
Роками відпрацьовані навички і тактику треба було швидко змінювати. Та попри новий формат війни, позиції тримали до останнього. Опановувати нові тонкощі військової справи доводилося у «турбо-режимі», адже бої за місто були дуже агресивними та інтенсивними.
«Спілкування – спосіб відволіктися від жахливої реальності»
У травні 2022 року за наказом вищого військового командування Олександр із побратимами вийшли з території «Азовсталі». Так на три роки і три місяці воїн опинився у полоні.
«Звісно, було дуже важко: постійні побиття від конвоїрів, мізерна кількість їжі – і це у часи, коли людство переживає свій інтелектуальний квантовий стрибок», – розповідає боєць.
Олександру запам’яталося, що коли до установ утримання вряди-годи приїздили неназвані «уповноважені особи», яким російські тюремники мали продемонструвати «гуманне ставлення» до військовополонених, то наглядачі відбирали бранців без явних ознак побиття, годували їх та давали кращий одяг.
Щоб підтримати один одного й хоча б ненадовго відволіктися від тієї реальності, у якій вони опинилися, бранці ділилися спогадами про мирне життя та кумедними історіями. Не обходилося і без жартів. Проте в розмові важливо було уникати певних тем, які могли зачепити когось за живе та розворушити персональну драму.
«Єдиним справжнім джерелом інформації були полонені побратими»
Після полону українці втрачали будь-яку інформацію про своїх також полонених побратимів. Відтак ротації бранців між колоніями за словами Грека давали шанс на хоч якусь інформацію:
«Ми дуже раділи, коли дізнавалися, що товариші – живі, або у них рани після поранення загоювалися».
Олександр та інші військовополонені намагалися запам’ятати усі відомості про своїх побратимів, адже вірили: коли звільняться з полону, то зможуть передати цю інформацію рідним та дати їм надію на повернення.
Олександра, як і інших військовополонених росіяни намагалися тримати в інформаційному вакуумі або у пропагандистській бульбашці:
«Єдиним справжнім джерелом інформації були нові полонені побратими – хоч і змучені та виснажені, але вони ставали для нас голосом правди».
«Багато було зроблено, але ми ще не закінчили цю битву»
Під час полону Олександра почергово утримували у п’ятьох різних установах:
«Вже в останньому місці утримання зауважив, що хлопців готують до етапування, але дуже незвично – вони мали можливість прийняти душ, поголитися. Їм видали відносно нормальні речі, і закралася думка, можливо це підготовка на обмін, принаймні хотілось у це вірити».
Настав день, коли йому теж довелося пройти відповідну процедуру. А далі були два перельоти літаками та чотири дні в ангарі із туго зв’язаними руками та закритими очима.
Дні сумнівів, що це може бути підготовка до обміну. Адже, тюремники поводилися так, ніби формують нову групу українських бранців для нової колонії.
Та зрештою – справдилися найкращі сподівання. Після трьох років, трьох місяців та кількох дуже довгих днів він таки повернувся додому.
Нині Олександр проходить курс лікування.
Каже: побратими телефонують, навідують, а справжнє братерство та така потужна підтримка – це і є шлях до одужання.
При цьому Грек додає, що не забуває і тих побратимів, які загинули на фронті. Тож щойно з’являється нагода, разом із дружиною відвідує їхніх батьків та місця вічного спочинку.
«Чимало вже було зроблено, але ми ще не закінчили цю битву», – підсумовує розмову Олександр.