«Я дивився на фото, які тримали родини – і боявся дати хибну надію»
Майже чотири роки полону та п’ять місць утримання. А потім слова, у які було важко повірити: «Все, хлопці, ви вдома. Можете розслабитися».
Захисник Маріуполя Андрій назавжди запам’ятав день, коли повернувся додому з ворожих застінків.
Уродженець Кривого Рогу Андрій підписав контракт та долучився до лав Національної гвардії України у 2019 році.
У складі підрозділу він виконував завдання із охорони державних об’єктів. Чергова ротація припала на початок повномасштабного вторгнення.
«Було відчуття, що це ненадовго, і ми швидко витиснемо ворога», – згадує Андрій.
Однак попереду у нього були важкі бої за Маріуполь, оборона «Азовсталі» та полон.
«Знаєте… дивно, але у полоні ми спілкувалися про зовсім мирні речі, – розповідає нацгвардієць. – Пам’ятаю одного хлопця з 36-ї бригади, морського піхотинця. Він, на жаль і досі там. Ми з ним часто говорили про комп’ютерні ігри. Здавалося б, дрібниця, але такі розмови нас підтримували».
Також допомагали триматися листи: як власноруч написані, так і короткі звістки від рідних.
У певний момент в Андрія з’явилося відчуття, що обмін – можливий:
«Я дізнався, що у таборі почали готувати якісь документи на полонених, зокрема і на мене, тому з’явилась надія: можливо, цього разу буде не етапування».
Усвідомлення свободи прийшло не відразу:
«Мені здавалось, що це сон. І тільки коли ми перетнули кордон, коли я побачив шеврон з українським прапором – тоді відпустило».
Шлях додому викликав в Андрія чимало емоцій:
«Люди стояли вздовж дороги з прапорами. Хотілося плакати, тому що зрозумів – нас чекали», – розповів Андрій.
Потім була лікарня, куди привезли звільнених з полону:
«Я дивився на портрети військових, які тримали родини, і усвідомлював, що хтось чекає так само, як чекали на мене. І дуже боявся дати їм хибну надію», – розповів Андрій.
Сьогодні він проходить реабілітацію. Поруч – кохана дружина, яка весь час чекала на повернення.
Попереду – відновлення, народження довгоочікуваної дитини та важливі плани на мирне життя.
Ще в юності він мав справжню пристрасть до кулінарії та творчості. Зокрема писав вірші. Один із них Андрій написав у п’ятнадцятирічному віці та декламував відразу після обміну:
Я вірю у тебе, моя Україно,
Що сонце зійде над полями твоїми.
Не буде війни у рідній державі,
Стануть всі люди до тебе ласкаві.
В Луганську нарешті стрільба закінчиться,
По чистому полю дитина промчиться,
Вернеться Донбас у твої володіння,
Знову смерека пустить коріння.
Настане твій час, ти прокинешся знову,
Ще всі будуть знати твою гарну мову.
Ти всім ще покажеш, яка ти красива,
Я вірю у тебе, моя Україна.