Любов та віра рідних людей надають неосяжну силу та, найголовніше, – упевненість у майбутньому
Під час чергового обміну в Україну вдалося повернути 103 оборонців, з-поміж яких – старшого солдата Національної гвардії України Ельдара Менумерова.
34-річний донеччанин у 2020 році підписав контракт та долучився до служби у Нацгвардії в місті Маріуполі. Ельдар розглядав можливість залишитися у війську як спортивний інструктор, адже все життя займався спортом і мав звання кандидата в майстри спорту з вільної боротьби. Під час служби він постійно брав участь у спортивних змаганнях як представник своєї частини.
Нацгвардієць до останнього не вірив, що може відбутися повномасштабне вторгнення, але все ж таки на випадок непередбачених обставин тривожна валіза та речі дружини і доньки були вже зібрані.
«О п’ятій ранку нас підняли по тривозі, - згадує боєць. - Обійняв дружину, маленьку донечку та вирушив до військової частини. Я не міг уявити, що наступного разу зможу їх обійняти тільки після 29 місяців полону».
Батьки бійця вивезли з Маріуполя дружину та дитину. Він прибув до частини, отримав зброю та діяв згідно з наказом. Як водій виконував завдання, пов’язані з перевезенням та забезпеченням логістики. Під шквалом вогню Ельдар у складі підрозділу стримував ворога у передмісті.
На очах бійця ворожа артилерія безжально знищувала місто, з яким було пов’язано багато теплих спогадів: драматичний театр, мальовничий ландшафтний парк – улюблене місце для прогулянок родини, новітні квартали.
Підрозділ нацгвардійця намагався дійти до «Азовсталі», прорвавши щільне оточення росіян. Чисельна перевага ворога та нескінченний артилерійський обстріл завадили здійснити небезпечний план підрозділу.
Після потрапляння в полон військовослужбовців обшукали, забрали всі особисті цінні речі. За час перебування у полоні Ельдара неодноразово етапували до різних місць утримання:
«Найстрашніше, що я не мав ніякої інформації про своїх рідних, дуже хвилювався за них, а головне — хто захистить моїх дівчат?»
Першу звістку про нацгвардійця сім’я отримала від звільнених з полону: він живий і тримається виключно завдяки прагненню повернутися та обійняти своїх найдорожчих людей у Всесвіті.
Зв певний час Ельдар також дасть і виконає таку ж обіцянку, аби дати надію рідним, які досі чекають на повернення свого героя.
«Під час полону, попри всі тягарі, ми постійно згадували свої сім’ї, вітали один одного з днем народження дітей і дружин. Кожен з нас мріяв повернутися до своєї родини. Я мріяв, щоб моя місія як чоловіка та батька продовжилася».
У день обміну нацгвардійця вивели з камери, наказали переодягнутися, але не повідомили, в якому напрямку буде етапування. Мішок, який був на голові Ельдара, ледве пропускав світло, але через шпарину він побачив дорожній вказівник, на якому було зазначено невелику відстань до одного з українських міст. І це стало відповіддю на його питання.
«Після обміну мені дали телефон для зв’язку з сім’єю. Донька, побачивши мене через відеозв'язок, відразу впізнала, незважаючи на те, що зі своїх шести років 29 місяців вона бачила мене тільки на фото. Шквал емоцій і, звісно, сльози. Любов та віра рідних людей надають неосяжну силу та, найголовніше, – упевненість у майбутньому», – з усмішкою каже нацгвардієць.
