"Навіть коли довго не було обмінів, ми точно знали, що країна несамовито бореться за наше повернення" - Анатолій Ботніченко
17 липня з полону повернувся боєць Окремого батальйону Морської піхоти Анатолій Ботніченко.
Як багато хлопців-одеситів, він мріяв про море і після закінчення школи здобув спеціальність судового механіка. Анатолій готувався до свого першого довгоочікуваного рейсу, але повномасштабне вторгнення змінило не тільки його плани, але і життя в цілому. У перші дні війни він не вагаючись пішов добровольцем до війська:
«Я ніколи не планував пов’язувати своє життя з військовою справою, але ж жоден з нас не міг уявити, що буде вимушений захищати право на демократичне існування своєї батьківщини зі зброєю у руках».
За цей час була оборона Миколаєва, Херсонщини, участь у бойових діях на донецькому напрямку. Під час штурму одного з селищ у донецькій області підрозділ прийняв бій, але ворог мав кількісну перевагу у живій силі та озброєнні. Серед воїнів були важкопоранені бійці. По підрозділу активно працювала ворожа артилерія. Бійці тримали оборону до останнього набою. Залишившись без боєкомплекту, підрозділ потрапив у полон.
За 13 місяців полону морпіха перевозили до різних місць утримання. Під час допиту бійцю прострелили ногу — він відмовлявся розповідати про дислокацію своєї бригади.
«Просто якийсь сюр — російський солдат з Алтайського краю запитує мене, навіщо я прийшов на цю війну, — розповідає Анатолій. — Відчувається потужна робота пропаганди, адже людей, які розмовляють українською, вважають нацистами».
Пригадуючи важкі часи, проведені в колоніях, морпіх виокремлює звірячу ненависть конвоїрів і неприборкану жорстокість.
«Я часто замислювався над тим, чи обіймає кат своїх дітей руками, з яких щойно змив людську кров безневинно закатованих людей? Чи відчуває гордість за чоловіка дружина, коли чує під час сімейної вечері про «важкий» робочий день? Які сни він бачить уночі?»
Щоб витримати та не зламатися, побратими створювали свій маленький Всесвіт: спогадами та розмовами про довоєнне життя, про люблячих людей, які чекають на них. «Навіть коли довго не було обмінів з колонії, ми точно знали, що країна несамовито бореться за наше повернення», — пригадує воїн.
17 липня під час обміну військовополоненими 95 захисників, серед яких був морпіх Анатолій Ботніченко, нарешті почули: «Вітаємо, хлопці! Ви вдома!»
