«Те, через що вони там проходять – страшно. Але треба вірити, що повернуться»
Артур Зазян із З5-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського потрапив у полон у перший день повномасштабної агресії росії на острові Зміїний. У неволі пробув дев’ять місяців і два дні.
«О сьомій ранку 24 лютого ми ще швиденько поговорили по телефону, – розповідає дружина Артура Наталія. – А 26 лютого росія їх показала вже в полоні. Хтось із знайомих підказав, щоб я зайшла в інтернеті на російські новини. Спочатку його тримали в Севастополі, потім у Старому Осколі й інших місцях. Близько десяти чоловік з бригади написали листи з полону. Артур відмовився, бо не вірив, що той лист потрапить мені в руки.
Ставлення було жорстке. Він у мене дуже терплячий. Але каже - ніколи не думав, що люди можуть бути настільки жорстокі. Він спортивної статури, на острові займався спортом. Повернувся худий і побитий. Був до полону 86 кілограмів, після – на 20 кілограмів менше, в критичному стані. Казав, що ще б місяць і все… Згадував, що такі як він там не подобаються. Він не мовчав. За це над ним знущалися».
Обміняли Артура в листопаді минулоріч.
«Я собі запрограмувала, що Артур повернеться. Й дітям це пообіцяла, – каже Наталія. – Завжди була на зв’язку з родинами інших полонених.
Ще не було Координаційного штабу, де все покроково розписано. Ніхто не знав, що робити, куди звертатися. Коли відкрився Штаб, ми були там одні з найперших. 26 листопада був перший обмін, який я пропустила. Мені подзвонили й сказали, що мій чоловік в Україні. Спочатку я не вірила. Попросила дівчат, щоб скинули мені фото.
Те, через що вони там проходять – страшно. Але треба вірити, що повернуться. Інформація про катування дуже пригнічує рідних. Треба бути сильною людиною – якщо давати слабкість, можна зійти з розуму. Заспокоювали одне одного. Менше треба читати про катування. Бо піти й забрати свого звідти все одно неможливо.
Росіяни все читають і дивляться. Після інформації, яку подавали дуже відверто про полон, ставлення погіршувалося. Після детальних розповідей про катування хлопці отримували… Коли війна закінчиться, люди багато чого дізнаються.
Якщо хтось виходить з полону й розповідає рідним про знущання над їхніми хлопцями, не варто про це публічно говорити. Це зазвичай тільки погіршує ставлення».
Зараз Артур проходить реабілітацію:
«Йому було важко усвідомити, що люди продовжують жити нормальним життям, коли відбувається все це. В полоні їм казали, що їх тут не чекають, а Одеська область окупована. Звикає потроху до нормального життя».
