"Живеш майже у пітьмі, лише лампочка цілодобово світить"
Сергія звільнили з полону, куди він потрапив під Бахмутом, у лютому 2023 року. До повномасштабного вторгнення він працював комерційним директором. У полоній його утримували на окупованій території Луганщини.
"Весь час перебували у закритому приміщенні. На вулицю не випускали. Якісь звістки з’являлися лише від тих, хто потрапив у полон пізніше. Людина приходила в камеру, то питали яка бригада і де взяли – так і довідувалися якісь новини. Зв’язок був відсутній, навіть годинник був табу. Живеш майже у пітьмі, лише лампочка цілодобово світить: що перша година ночі, що перша година дня – однаково. Коли приносять їжу і воду, ти розумієш, що це, умовно кажучи, ранок. У всіх інших випадках ти живеш поза часом.
Одна з речей, що допомагала всім – це розмови. Були люди зі специфічним досвідом: бджоляр, який розповідав про мед, про бджіл, один професійний моряк, інший підводник, також колишній вчитель історії. З кожним про щось можна поговорити.
У нас було дві художні книжки і два підручники: один з української літератури за 9 клас, другий – історія за 9 клас. З книжок – здається, 14 том зібрання творів Джека Лондона і щось із ранньої творчості Ремарка. Ці книжки мандрували по камерах. А потім з’явилась ще збірка творів Михайла Коцюбинського. ЇЇ дочитав десь до середини, а потім мене вже поміняли.
Коли дуже накривало, єдине, що рятувало, – це підійти до когось, смикнути і сказати: поговори зі мною. Спілкування рятувало. Все, що ти міг передумати, ти за перших кілька днів уже передумав. Але воно перестає працювати за деякий час. Особливо, коли сподіваєшся на обмін, а його немає – це теж дуже морально гнітить.
Нарешті прийшли, зачитали список, декого перевели в камеру навпроти. Це порожня холодна камера: ті, кого звільняли, мали провести якийсь час там. На точці обміну години дві чекали.
З досвіду і моєї родини та інших. Перше: якщо хтось зник, треба звернутися до Національного інформаційного бюро і до Координаційного штабу. Друге: Краще не світити свій номер і дані полоненого в соцмережах. Непоодинокі випадки, коли до родин тих, хто в полоні, надходять такі дзвінки: от, мовляв, перекиньте дві тисячі гривень чи сто доларів і ми дамо вам поспілкуватися – 99% що це шахраї. Людина, яка втратила надію може піти й на таке.
Чим медійніша постать, тим її важче буде обміняти. З іншого боку, коли люди втрачають надію, їм треба щось робити. І я розумію, чому вони це роблять. Але такі дії несуть швидше проблеми, ніж їхнє розв'язання".
